« Злочин проти держави Бандитизм ст 69 УК України | Банківське право »
суб’єктів так, щоб вони ухвалювали найбільш ефективні рішення.
Адже тільки на власника падають кінець кінцем всі позитивні і
негативні результати здійснюваної ним діяльності. Він тому
виявляється зацікавленим в максимально повному їх обліку при ухваленні
рішень. Чим визначеніше за право власності, тим сильніше стимул у
господарюючого суб’єкта враховувати ті вигоди або той збиток, які його
рішення приносять іншій особі. Саме тому в процесі обміну має рацію
власності на ті або інші блага вони будуть передані тому економічному
агентові, для якого вони представляють найвищу цінність. Тим самим
забезпечується ефективний розподіл ресурсів, оскільки в ході обміну
вони переміщаються від менш продуктивного до продуктивнішому
використанню, від осіб, що менш їх цінують, - до осіб, що цінують їх більше. У
господарській діяльності людей відомо два основні правові режими
власності: режим приватної власності і режим державної
власності, а також змішані (на основі цих два) правові режими.
Право приватної власності означає, що окреме фізичне або
юридична особа володіє всім «пучком» з 11 прав власності або, по
образному виразу американського економіста П. Хейне, деякими
«травичками» з цього пучка. Наприклад, можна володіти деякими з
перерахованих прав, але не володіти іншими. Комбінації цих прав з
обліком того, що ними володіють різні фізичні і юридичні особи
можуть бути вельми різноманітними. Тому можна говорити про різноманітність
форм приватної власності.
Право державної власності означає, що всім «пучком має» рацію або
різними його компонентами володіє виключно держава. Причому чим
більшою мірою все 11 прав на переважну масу обмежених ресурсів
реалізуються державою, тим більшою мірою така система
господарювання претендує на звання ієрархії.
4. Форми власності.
Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15
Tags: благо, відношення, виробництво, власність, економіка, суспільство, форма